МЕТОДИКА ФОРМУВАННЯ КОМПЕТЕНЦІЇ В АУДІЮВАННІ ЯПОНСЬКОЮ МОВОЮ В ОСНОВНІЙ ШКОЛІ З ВИКОРИСТАННЯМ СУГЕСТИВНОЇ МЕТОДИКИ

Чернявський М.В.

Київський національний лінгвістичний університет

Метою навчання іноземних мов в школі є практичне опанування учнями умінь мовлення на рівні, достатньому для здійснення іншомовного спілкування в чотирьох видах мовленнєвої діяльності: аудіюванні, говорінні, читанні та письмі. Коли ми говоримо про формування мовленнєвої компетенції в англійській мові, то ніяких протиріч не виникає. Однак, якщо ми спробуємо співвіднести цілі навчання японської мови з життєвими реаліями, то неодмінно помітимо значні проблеми.

Перша ключова проблема — це неактуальність усних комунікативних умінь для того, хто опановує японську мову. Невелика кількість японців, з якими можна було б поспілкуватися хоча б в навчальних цілях, та відносно низька доступність автентичних матеріалів японською мовою позбавляють навчальний процес головного фактору — мотивації учня, яка частіше всього стимулюється виключно бажанням батьків, щоб їх дитина знала японську мову. Для тих, хто все ж таки наважився обрати японську мову в якості предмета свого подальшого вивчення в ВНЗ, відкриваються можливості, які пролягають крізь спеціалізовані екзамени. Основа цих екзаменів — тести множинного вибору. Знову ж бачимо, що усні комунікативні уміння у пригоді не стають. І лише ті, хто проходить етап тестів, досягають співбесіди, на якій усні мовленнєві навички вкрай необхідні.

Студент, готуючись до тестових завдань, зосереджується на вивченні граматичних конструкцій, на які багата японська мова. Суть проблеми полягає в тому, що більша частина граматичних конструкцій японської мови є лексичними одиницями, поєднаними з іншими членами реченнями за особливими правилами. Отже, оволодіння граматичними навичками фактично прирівнюється до оволодіння лексичними навичками. Однак ми всі знаємо, що японська мова має ієрогліфічне письмо, що як мінімум вдвічі ускладнює процес оволодіння лексичними навичками.

Таким чином, перша проблема — це надмірна кількість лексичних одиниць, яка має бути засвоєна для того, щоб учень зміг отримати реальну користь від навчання японської мови. Проблема друга полягає у тому, що, приділяючи велику уваги лексиці, на другий план відходить усне мовлення. Отже, головна проблема — збалансувати час, який приділяється лексичним навичкам, та час, який приділяється усним мовленнєвим вмінням.

Для того, щоб безпосередньо перейти до основної ідеї, необхідно вказати ще декілька нюансів. Перший — це те, що часто серед японської лексики зустрічаються унікальні поняття-реалії, які не мають перекладу на українську мову. А відтак, коли учень витрачає велику долю свого часу на лексику, він звертається до перекладного методу, тому що, на відміну від комунікативного методу, він швидше реалізується. Від цього страждає соціокультурна компетенція та психічний розвиток, адже постійне механічне запам’ятовування перешкоджає налагодженню логічно-абстрактного мислення.

Основна ідея нашого дослідження полягає у тому, що вищенаведені проблеми здатне вирішити широкомасштабне впровадження сугестопедичного методу. Цей метод широко використовується у приватних навчальних програмах, але він відсутній у загальноосвітніх навчальних закладах, через нестачу кваліфікованих педагогів. Відповідно, одним із завдань нашого дослідження є як подальша розробка, так і адаптація сугестивної методики для потреб загальноосвітньої школи.

На нашу думку, сугестивна методика має вирішити вищенаведені проблеми завдяки таким особливостям:

1.                     Сугестивна методика апелює до підсвідомого, розширюючи можливості свідомості. Великі об’єми лексичних одиниць стають посильними.

2.                     Використовуючи велику кількість різноманітних психолого-методичних прийомів, сугестивна методика розкриває можливості безпосереднього сприйняття, завдяки чому неперекладні явища японською мови з легкістю стають надбанням учня без залучення перекладу, таким чином формуючи соціокультурну компетенцію, не спотворюючи її деталі.

3.                     Сугестивна методика — комплексне явище, окремі прийоми якого можуть бути використані у звичних нам методиках. Наприклад, читання в голос може бути якісно трансформоване за допомогою прийомів сугестивної методики. Або більш характерне написання ієрогліфів може бути трансформоване в цікаву та ефективну діяльність, схожу на гру.

4.                     Сугестивна методика активно формує позитивне ставлення не тільки до предмету, мови, а й до вчителя та класу, що є як причиною, так і наслідком ефективності цієї методики.

Сугестивна методика має великий потенціал, який пробували реалізувати за допомогою наступних методів:

1.                     “Концертна сесія”, під час якої на фоні грає приємна музика, дозволяє учням позбутися зайвого напруження, яке створює звичне для них середовище. Одночасно з цим відбувається активне “купання” учня в мовленнєвому матеріалі.

2.                     Залучення та комбінування різних психічних механізмів. Під час пасивної концертної сесії учні відтворюють рухи вчителя, пригадуючи та уявляючи події, що описуються в тексті.

3.                     Колективна гра. На етапі активації учні передають м’яч один одному, спілкуючись японською мовою, використовуючи неперекладні граматичні категорії. Форма гри та фізична активність вже самі по собі викликають зацікавлення. Більше того колективна гра зміцнює відносини учнів у класі, що, безсумнівно, формуватиме благодатний грунт для подальшого навчання та виховання.

4.                     Домінування усного мовлення виключно японською мовою, тобто моделювання автентичного мовного середовища.

В результаті цього дослідження було виявлено ефективність сугестивного методу, що проявилася у підвищенні мотивації учнів, формуванні безпосередніх зв’язків між явищем та іноземною лексичною або граматичною одиницею, зміцненні дружніх відносин в середині колективу. Однак основною проблемою цього методу залишається домінування рецептивного компоненту на підготовчому етапі та етапі активної концертної сесії: учні важко переносять довгі періоди саме фізичної “бездіяльності”, коли треба лише слухати, уявляти та пригадувати.